До порушень мовлення відносяться:
Дисфонія (афонія) – відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату.
Браділалія – патологічно уповільнений темп мови.
Заїкання – порушення темно-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м’язів мовленнєвого апарату.
Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату.
Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.
Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату.
Алалія – відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку під час внутрішньоутробного або раннього періоду розвитку дитини.
Порушення письмового мовлення, читання (дислексія) та письма (дисграфія).
