Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – це група рухових порушень, причиною яких є недорозвиток або пошкодження структур головного та/або спинного мозку. Симптоми ДЦП можуть бути, як слабо помітні, так і такі, що призводять до інвалідизації. Хвороба – не прогресуюча, однак якщо своєчасно не почати проводити адекватну терапію, вираженість порушень може посилитися.
Причини ДЦП, патології
Існує велика кількість факторів, що призводять до розвитку ДЦП. Найчастіше захворювання розвивається через вплив комплексу факторів. Вони можуть впливати під час вагітності, пологів і перших 4 тижнів життя дитини. Один з найпоширеніших факторів – недоношеність. Саме вона є причиною розвитку ДЦП в половині випадків.
Ще однією досить частою причиною розвитку патології є гіпоксія під час внутрішньоутробного розвитку, або ж в короткий проміжок часу після народження.
Крім того, до розвитку захворювання можуть привести пологові травми, ішемічні хвороби мозку, внутрішньоутробні інфекції, антигенна несумісність мами та плоду, що призвела до «ядерної» жовтухи, вплив токсичних металів, нейроінфекції та інше.
Серед симптомів ДЦП найчастіше зустрічаються:
- порушення тонусу м’язової тканини;
- патологічні рухи;
- контрактури суглобів;
- деформація тулуба та кінцівок;
- послаблення верхніх та/або нижніх кінцівок;
- підвищене слиновиділення, складності з ковтанням та мовленням;
- затримки розвитку моторики та інше.
При деяких формах патології може проявлятися затримка розумового розвитку.
Форми патології ДЦП
Спастична тетраплегія
Це найважчий підвид захворювання. Патологія проявляється у вигляді квадріпареза (найчастіше порушення розвиваються у всіх кінцівках), псевдобульбарного синдрому, порушеннях зорових та когнітивних функцій. У половини хворих також спостерігаються епілептичні напади.
При даному порушені рано формуються контрактури. Також розповсюджена мікроцефалія. Руховий дефект верхніх кінцівок разом з відсутністю мотивації, не дозволяє займатись навіть простою працею.
Спастична диплегія
Це — найпоширеніша форма ДЦП, яка раніше називалась «хворобою Літтла». Порушення розвиваються у лівій і правій сторонах тіла, — в найбільшій мірі страждають нижні кінцівки. Для цієї форми захворювання характерний ранній розвиток контрактур, деформація тіла, псевдобульбарний синдром.
Ця патологія часто призводить до деяких когнітивних розладів. За умови розумового розвитку та відсутності порушень функціонування верхніх кінцівок можна досягти соціальної адаптації на рівні здорових дітей.
Геміплегічна форма
Ця форма ДЦП проявляться центральним паралічем. Найчастіше страждають верхні кінцівки. Опановування навичками відбувається із затримкою. Діти з даним типом захворювання часто страждають від епілептичних нападів. Можливості соціальної адаптації корелюють з рівнем інтелектуального розвитку.
Дискінетична форма
Патологія проявляється у вигляді мимовільних рухів, підвищеного тонусу м’язів, досить часто супроводжується парезами та паралічем. Розумовий розвиток знаходиться, як правило, на задовільному рівні.
Атаксична форма
При даній формі ДЦП проявляється класичний комплекс симптомів: понижений тонус м’язової тканини, порушена координація рухів, сухожильні та періостальні рефлекси підвищені. Також можуть розвиватись порушення мовлення. Затримка інтелектуального розвитку проявляється досить рідко.
Змішані форми
Вірогідність пошкодження всіх рухомих центрів нервової системи існує, однак у більшості випадків вдається виявити конкретну форму патології.
Стадії церебрального паралічу
На сьогодні виділяють такі стадії:
- рання (до 4-5 місяців);
- початкова резидуальна (до 3 років);
- пізня резидуальна (з 3 років).
Профілактика ДЦП
Для профілактики ДЦП необхідно спостерігати за групами ризику. До цих груп відносяться жінки з цукровим діабетом, артеріальною гіпертензією, ожирінням, хронічним пієлонефритом. Також дуже важливо підбирати оптимальний спосіб ведення пологів, який убезпечить дитину від можливих травм.
Діагностика
Ранні ознаки захворювання можуть проявлятися з самого народження. У більшості випадків діагноз встановлюється до 2-річного віку. Якщо симптоми слабко виражені, можуть виникнути труднощі у постановці діагнозу.
При постановці діагнозу лікарі вивчають сімейний анамнез та моторні навички дитини. Як правило, щоб визначити захворювання, достатня присутність специфічних рухових порушень та факторів ризику в біляпологовому періоді. У разі відсутності одного або декількох складових, або ж якщо існує підозра лікаря, що в дитини є інші патології, показано проведення сканування головного мозку (оптимально — МРТ) та консультація генетика.
Також треба провести диференціальну діагностику, щоб виключити цілий ряд захворювань зі схожою симптоматикою. Це дозволить підібрати оптимальну тактику лікування.
Лікування ДЦП
Основними задачами лікування є підтримка та максимальний розвиток функцій, які були порушені в результаті розвитку захворювання. Терапія має бути індивідуальною, комплексною, непереривною та початися, якомога раніше. Такий підхід разом із зусиллями батьків, дають змогу досягти найкращого ефекту, а саме: розвиток рухових, інтелектуальних та інших навичок. В сучасній клінічній практиці використовують такі методи:
- кінезотерапія
- фізіотерапія
- лікувальна гімнастика
- масаж
- заняття з логопедом
- допоміжні пристрої
- медикаментозне лікування
- ортопедичні операції
- нейрохірургічні операції
Кінезотерапія та фізіотерапія застосовується для зниження м’язового тонусу, формування та закріплення рефлексів, профілактики пошкоджень м’язів, які не працюють, розробки суглобів. Ці підходи направлені на вдосконалення вмінь, які дозволяють вільно рухатись та виконувати побутові справи.
На сьогодні досить широко поширене використання методу Войта. Цей підхід дозволяє коректувати психофізіологічні патології новонароджених. В основі методу знаходиться принцип рефлекторної локомоції. У новонароджених центральна нервова система піддається формуванню, — коли блокуються деякі шляхи, здорові ділянки мозку беруть на себе їх функції. Таким чином терапія дозволяє формувати правильні рухові навички.
Основне призначення такого підходу – формування рухових навичок, що відповідають здоровому стану.
Лікувальна гімнастика використовується для покращення координації рухів, зниження підвищеного тонусу м’язів, збільшення амплітуди рухів. Лікувальна гімнастика мовляє розвивати побутові навички.
Одним з найпопулярніших видів лікувальної гімнастики є Бобат-терапія. Метою цієї методики є стимуляція нормального моторного розвитку та профілактика деформацій. Фізична реабілітація проходить у той послідовності, в якій має протікати нормальний розвиток дитини. Відповідно до цього підходу, реабілітолог виявляє рівень, на якому знаходиться дитина та докладає всі зусилля, щоб досягти наступного.
Під час лікування може використовуватися ряд технічних пристосувань, які допомагають підтримувати та розвивати навички: вертикалізатори, велосипеди, ходунки, протези та інше.
Якщо дитина хворіє на церебральний параліч, використовуються лікувальні засоби, які знижують м’язовий тонус. Терапію проводять з використання препаратів баклофену (в тому числі й з постановкою баклофенової помпи), толлерізона, бутулотоксину.
Крім того, у сучасній медичній практиці часто використовуються й хірургічні ортопедичні втручання, а саме:
- сухожильна пластика;
- сухожильна-м’язова пластика;
- дезінсекція м’язів;
- корегуючи остеотомія;
- хірургічне усунення контрактур;
- транспозиція сухожиль та м’язів;
- артродез та інші.
Також в сучасній медицині використовують й методи функціональної нейрохірургії, щоб покращити стан хворого. Можливе проведення:
- селективної різотомії;
- мікрохірургічної селективної невротомії;
- хронічної епідуральної нейростимуляції спинного мозку;
- операції на підкоркових структурах головного мозку.
